ГО «ЛЬВІВСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ЦЕНТР» ТА ЛКП «ЛЬВІВСЬКЕ РАДІО»

Проблема соціальної і психологічної адаптації захисників та захисниць, які повертаються після участі у військових діях, особливо гостро відчутна в сьогоденній Україні. Ми з командою проєкту «Одіссей. Повернення» віримо, що культура та мистецтво можуть пропонувати дієві практики для полегшення перебігу цього процесу. 

Останні два роки ми мріяли створити проєкт, який міг би допомогти краще зрозуміти досвід ветерана, що повертається додому з фронту. Що він відчуває? Про що думає? Чи можливим є для нього остаточне повернення з війни? І як ми можемо йому допомогти? — питання, на які ми шукали відповіді. 

З червня 2025 року команда ГО «Львівський Культурний Центр» спільно з ЛКП «Львівське радіо» за підтримки Українського культурного фонду втілює проєкт «Одіссей. Повернення». Його мета — створити мистецький інструмент для осмислення досвіду повернення ветеранів та ветеранок.  

На всіх етапах реалізації проєкту ми залучали ветеранів, більшість з яких є пацієнтами Національного реабілітаційного центру UNBROKEN. Це не єдиний проєкт, пов’язаний з культурою чи мистецькими практиками, до якого вони були залучені. 

Ми поспілкувались з соціальною працівницею UNBROKEN Катериною Кіт-Садовою про важливість мистецтва й творчості у процесі реабілітації ветеранів і ветеранок. Ділимося з вами її відповідями на наші питання. 

Наскільки важлива творчість і мистецькі практики у процесі відновлення, адаптації та реабілітації?  

Катерина Кіт-Садова:
Якщо їх [творчість та мистецькі практики] виключити з процесу реабілітації, відновлення та адаптації після пережитого на фронті й отриманих травм, це нагадуватиме спробу замінити сонце й повітря електрикою та кондиціонерами. Якщо вони є природною потребою людини, то творчість і практикування в ній є природною необхідністю відновлення людини. 

Пацієнти UNBROKEN долучені до різних проєктів, у тому числі мистецьких. Яка роль такої залученості? Терапевтична, зцілююча? Пошук себе та самореалізація? Соціалізація? Адаптація?  

Катерина:
Немає такого, що в UNBROKEN працюють лише заради психологічної терапії. Організатори мистецьких практик у різних відділеннях центру мають різні цілі залученості. Психотерапевти орієнтуються на ті, що діють терапевтично й зцілююче — саме в психотерапевтичному сенсі.

Ми, відділення соціальної реінтеграції, організовуємо мистецькі практики для взаємодії військових із цивільними, наприклад. Створюємо ситуацію «виходу у світ» мирного життя, де не стріляють, не вибухає й немає прямої загрози життю, від якого людина була віддалена роками. Мистецькі практики є доброю нагодою для зустрічі із самим собою — тим, кого ти не знав або «вимкнув», щоб вижити на фронті. Це також можливість зробити щось, чого ніколи не робив — послухати джаз, написати пʼєсу, намалювати картину, співати. Ми не застосовуємо психотерапевтичні методи — це робота психотерапевтів, але відновлення чи зцілення точно відбувається.   
 

Прикладом є «Мистецька майстерня», де щодня працює Марта Батура. Туди можна прийти у зручний для себе час — поліпити з глини, випалити і побачити свій виріб; помалювати — не задля конкретної мети, а щоб цікаво провести час між лікуванням і реабілітацією. 

Як впливають проєкти із залученням ветеранів на місто та містян? Чи є якийсь видимий/невидимий ефект? 

Катерина:

Такого «термометру» немає, але є приклади. Після читання пʼєс наших хлопців, які вони написали в рамках драматургійної практики #театрнезламних, люди ділилися своїми враженнями. Хтось пережив емоційне звільнення, бо не дозволяв собі виплакатись і посумувати тривалий час. Хтось вперше почув, що переживають люди за стінами лікарні і реабілітаційного центру, борячись з болем, інфекціями, втратами, які не зникають автоматично зі зміною географії людини після поранення. Часто ми цих людей називаємо «незламними» — іноді автоматично, шаблонно, але насправді ця назва має за собою мільйони досвідів, маленьких поразок і перемог, битв і боротьби щохвилини.  

 

Наші хлопці проходять і проїжджають «на собі» кожну бруківку й кожну ямку, відчувають кожен погляд і кожну реакцію на свій протез чи крісло колісне. Але вони також несуть із собою нову естетику, нову культуру — у якій головною є людина; де людина з протезом — це нормально, де незрячій людині є місце, де краса не в ідеальних формах масмаркету, а в тому, що людина жива, і ми разом. Звісно, що це впливає [на місто і містян]: чим більше наші військові мають змогу долучатись до проєктів поза Центром, бути видимими для людей, тим більше вони несуть із собою трансформацію суспільства. 

Проєкт «Одіссей. Повернення» має два повʼязаних методи втілення — майстерня переходу та творча лабораторія. Майстерня переходу та сторітелінгу за участі ветеранів та ветеранок — це чотири дні прогулянок та проговорення досвідів, емоцій повʼязаних з осмисленням феноменів повернення з війни, відчуття дому і міста. Опікувався цією частиною проєкту Юрко Прохасько — психоаналітик, груповий аналітик, ґерманіст, автор та перекладач. Під час майстерень-переходу були присутні учасники творчої лабораторії, які нотували почуті історії, символи та образи.   

Робота творчої лабораторії ґрунтувалась на почутих та особистих досвідах та їх проговоренні. Основним наміром було створити оповідь, яка б осмислювала досвід повернення з фронту і могла дати розуміння цього процесу цивільній людині. Автором тексту став Павло Юров — драматург, режисер, діючий військово-службовець. До складу творчої лабораторії також увійшли: Назар Павлик — актор, режисер, музикант, доброволець, ветеран російсько-української війни; Андрій Бондаренко — драматург та співзасновник Театру Драматургів, один із авторів ідей проєкту; а також Юрко Прохасько. Асистувала команді студентка журналістики УКУ Стефанія Колесник. 

Результатом спільної роботи стала аудіопрогулянка міським простором під назвою «Позивний Одіссей», що інтерпретує досвід повернення додому.

Проєкт реалізується за підтримки Українського Культурного Фонду.